Сценарій мітингу з нагоди відкриття пам’ятної дошки на честь випускника Лубенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2 Безроди Анатолія, загиблого в АТО

Міський методичний кабінет - Виховна робота

 

Ведучий 1. Народ мій є! Народ мій завжди буде! 
Ніхто не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ведучий 2. Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пуль
сує і гуде! -  так писав наш геніальний земляк  Василь Симоненко понад 50 років тому, але слова його виявилися пророчими для нашого сьогодення.

Ведучий 1. 23 роки українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування: події останніх місяців примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також  зрозуміти, що ми - господарі на власній землі.

Ведучий 2. Та не всім це до душі. Сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Але ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає.

Ведучий1. Саме за це зараз в АТО воюють наші герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку-Україну. І сьогодні ми зібралися вшанувати пам'ять випускника нашої школи, загиблого в боях на Сході, Безроди Анатолія Миколайовича.

Ведучий 2. Мітинг, з нагоди відкриття пам'ятної дошки Безроді Анатолію, оголошується відкритим.

Звучить Гімн України.

1 Читець

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
,
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну -
Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий1. Він обіцяв вернутися, бо не міг не піти.  І святкував би 1 квітня 48 день народження. Та доля розсудила інакше.

Ведучий2. Народився Анатолій Миколайович Безрода 1 квітня 1967 року  в м. Лубни Полтавської області. З 1974 навчався  в  середній школі  № 2 м. Лубен, яку закінчив у 1984 році.

Ведучий1. Після школи вступив до Полтавського вищого зенітно-ракетного училища, яке успішно закінчив у 1989 році. З 1989 по 1991 проходив службу в Чехословаччині командиром взводу,  пізніше  - в місті  Чебаркуль Челябинської обл.

Ведучий2. Після звільнення у 1992 році з лав Збройних Сил  повернувся в Лубни, працював учителем  допризивної підготовки в Михнівській школі, пізніше охоронцем, слюсарем, останні роки – таксистом.

Ведучий1. Події, що відбулися в нашій країні в 2014р.,  не залишили байдужим Анатолія Миколайовича. Як професійний військовий, він не міг залишитися осторонь того, що відбувається на Сході нашої держави і з серпня 2014 року  виконував військовий обов’язок   в зоні проведення АТО. Ведучий 2. 12 січня під селом  Тоненьке  Ясинуватського району, Донецької області Безрода Анатолій Миколайович отримав тяжке поранення  під час мінометного обстрілу. А 13 січня 2015р. в госпіталі помер від поранень.

Рішенням 51-ї сесії Лубенської міської ради шостого скликання старшому лейтенанту Анатолію Миколайовичу Безроді присвоєно відзнаку «За заслуги перед містом» посмертно.

Ведучий 1:

Герої не вмирають і не вмруть,

Героїв пам'ятатимуть віками .

Їм славу віддають

І голову схиляєм перед вами.

Ведучий 2:

Як голосно стогне від болю земля,

Біль у душі і печаль на очах.

Сини України віддали життя

Сумує країна, у сльозах рідня

Ведучий 1: Сьогодні  в стінах  загальноосвітньої школи №2,  де 33 роки тому   Анатолій разом зі своїми друзями вчилися, змагалися, бешкетували, сподівалися і мріяли, ми відкриваємо меморіальну дошку на його честь. (Звучить мелодія)

Ведучий 2 : Право відкрити меморіальну дошку надається голові учнівського самоврядування Кириченко Ганні та учаснику бойових дій  Ключнику Олександру.

2 Читець

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.


Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись насмерть доведеться.


А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.


І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема
Її соколика»,
- бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.


Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі
,
Бо захищаєм Батьківщину та державу.


Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.


Ведучий 1: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України - героїв антитерористичної операції, наших земляків: Безроди Анатолія, Бєлоруса Владислава, Кучеренка Владислава, Юрченка Віктора, Крутька Романа, Розуменка Артема, які загинули на Сході,  вшановуючи пам'ять хвилиною мовчання  (Метроном)

Ведучий 2: Дякуємо за подвиг сина матері  нашого випускника, котрий був і є учасником АТО,  Безроді Лідії Андріївні.

Ведучий 1:

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і життя.

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Ведучий 2:

За рідну домівку поклали життя вірні діти,

Герої, що завжди залишаться в наших серцях,

За землю, за матір зробили, що мали зробити.

Герої не гинуть, герої живуть у піснях.

Ведучий 1: Трагедія родини Безроди – це трагедія нашого міста, держави.  Саме тому  колектив школи, очолюваний  директором Дем’янцем Володимиром  Миколайовичем,  звернувся до міської влади з ініціативою про  встановлення пам’ятної дошки на приміщенні  школи, щоб увічнити пам'ять про нашого  випускника

Ведучий 2: До слова запрошується директор школи Дем’янець Володимир Миколайович  (виступ).

Ведучий 1: Учасниками мітингу, окрім учнівського та  педагогічного колективу школи,  сьогодні є рідні, друзі, військові побратими Анатолія Безроди, представники органів міського самоврядування, громади міста. До слова запрошується міський голова  Грицаєнко Олександр Петрович(виступ).

Ведучий 2: До слова  запрошується учасник бойових дій Ключник Олександр (виступ).

Ведучий 1: Слово надається від випускників 1984 року голові громадської ради при Лубенській міській раді Савченко Валентині (виступ).

Ведучий 2.

Запалим свічку пам’яті про тих,
Кого війна забрала в домовину.
Бог забирає кращих, може і святих.
У когось батька, в когось
- і дитину.

Ведучий 1.

Запалим свічку й тихо пом’янемо
Героїв тих, що бились за свободу.
А ворога назавжди проклянемо,
За те, що відібрав він цвіт народу.

Ведучий 2.

Сьогодні Україна вся в плачу,
По всіх усюдах б’ють церковні дзвони.
Запалим в кожнім домі ми свічу.
І всі разом підійдем до ікони.

Ведучий 1

Помолимось за тих, хто ради нас,
Йшов крізь вогонь і знищував гармати.
Когось забрала куля, когось
убив фугас,
І не одна ридає зараз мати.

Ведучий 2.

Запалим на вікні вогонь скорботи
За тих Героїв, що не впали духом.
І не дали країну побороти.
Нехай же Вам
земля всім буде пухом.

Ведучий 1. Просимо вшанувати пам'ять загиблого, запаливши свічки та  поклавши квіти.

Звучить музика «Плине кача», учні ставлять свічки, кладуть квіти.

Ведучий 2:

Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого вiйна в безсмертнi списки
записала,
Хай згасла свiчка, але пам'ять не згаса,
Бо нас життям вiд смертi захищали.

Ведучий 1:
Поклiн вам низький, любi, до землi,
За те, що нам дали можливiсть жити,
За те, що не здалися у вогнi,
Навчили Україну нас любити.

Ведучий 2:
Ви заплатили дорогу цiну,
I мати сина з бою не дiждалась,
За кожен крик i бiль, гiрку сльозу,
Що з вуст її тим розпачем зiрвались.

Ведучий 1:
Ви йшли вперед....у бiй...без вороття
За мирне небо, посмiшку дитини...
Це ви дали нам поштовх до життя,
За мир i за майбутнє України.

Ведучий 2:
Ми зможем все, усе переживем,
I знов розквiтне в Українi лiто
За мир, за щастя, кожен свiтлий день,
Життям сплатили вiрнi твої дiти...

Ведучий 2: Щодня, у жорстокій боротьбі Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам'яті, ніби лебідь у небесах, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців, у піснях, що їх співа народ.

Виконується пісня

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

В пам'яті назавжди, горітимуть серця,

Героям слава вічна, разом і до кінця.

Не журися моя ненько, витри сльози, піднімись.

Холоне кров, а стукіт серця..мить -  уже мовчить.

А материнські сльози, о скільки пролито їх,

за невинні душі, що покинули цей світ.

За що ці муки, те страждання,

Господи, скажи?!

Ми - вільний народ, єдина країна,

моя Україна. моя Україна.

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

Змучені лебідки, від болю...від біди.

Втомлені в своєму полоні самоти.

Дітоньки питають, коли ж прийде татусь,

в пам'яті лишилось : "Чекай, я повернусь".

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми,

запаливши тисячі сердець - ви свої не вберегли.

Ведучий 1.
Вони по-різному проходили свій шлях.
Хтось був вже батьком, хтось чекав дитину.
Лише війна міцний залізний цвях,
Так несподівано забила в домовину.
А скільки було в кожного ідей?
Зробити хату, виростити сина.
Щодня втрачаєм мужніх ми людей.
І у скорботі плаче Україна.
Скільки ще буде цих страшнючих днів?
Коли снаряди перестануть вже літати?
Так важко нам дивитися на вдів,
А ще болючіше – як плаче в хаті мати.
Страшенно важко, що настав той час,
Коли мою країну роздирають.
Та ми, Герої, не забудем, Вас
Тому, що в нас ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Слава Україні.   Усі: Героям слава!

Ведучий 2:

Тобі я дякую, герою , за майбутнє,
тобі вклоняюся я низько й до землі,
бо тільки твої незліченні муки
припинять війни. Дякую тобі!!
Ведучий 1:

За мирне небо і за безмежне поле,
за все оте, що бачу я щодня,
за смуток, радість і за пусті тривоги,
за щастя, безтурбот
ні дні та от-таке життя.
Ведучий 2:

Не чую я війни страшної криків,
не знаю я
, як кров'ю обливається душа,
коли десь там такий твій
рідний, близький,
йде молодий юнак боротись за життя
Ведучий
1:
Він бореться за волю і свободу,
за те
, щоб жили ми, не знаючи війни,
щоб в полі українс
кім було жито,
а не від куль поранені сини
.
Ведучий 2:
Щоб небо було чисте - чисте,
і про війну лиху лиш спогади були,
щоб жити ми могли без краплі страху,
щоб матері без сліз жити могли!
Ведучий 1:
Бо досі вже стояти на колінах,
вже піднялися люди,
бо піднявся дух,
бо Україна - наша Батьківщина,
і більше вже не буде тут розрух.
Ведучий 2
Тобі я дякую, герою, за майбутнє,
за твою честь, відвагу та знання,
бо через тебе Україна знову стане вільна.
Тобі я дякую, герою, за життя!

Ведучий 1: Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв. Анатолій Безрода  з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Ведучий 1. На цьому мітинг, з нагоди відкриття пам’ятної дошки на честь випускника школи, загиблого в антитерористичній операції Безроди Анатолія, оголошується закритим.

Звучить Гімн України

Ведучий 1: Дякуємо, що були сьогодні з нами.

Сценарій підготувала Огарьова Л.М., заступник директора Лубенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2.